Одеський театр опери та балету

      Це місто з особливим статусом, але не тому, що цей статус йому надав уряд країни, а тому, що це – Одеса. У всі часи настрої місцевих жителів були однаковими і неважливо царська це Росія, Радянська Росія або незалежна Україна. Вони веселі і норовливі. В Одесі немає фактів, немає поганих або хороших новин. В Одесі ходять тільки чутки. І якщо Ви думає, що можете просто приїхати в Одесу, надіти пляжні шльопанці і темні окуляри, і побачити місто у всій його красі, я вас розчарую: це неможливо.

      Перш за все, тому, що це місто потрібно зрозуміти, його потрібно відчути, навчитися читати між рядків. Для того, щоб побачити Одесу, вам потрібно налаштуватися на особливий лад, налаштуватися, так би мовити, на одеський камертон. Якщо ви запитаєте у будь-якого місцевого жителя: «Куди мені піти на екскурсію?» – ви у відповідь отримаєте питання: «Молоді люди, ви шо й досі не були в оперному театрі?».

      Одеський національний академічний театр опери та балету по праву є однією з головних визначних пам'яток міста. Він пережив кілька пожеж, в одному з яких згорів до тла, але кожен раз відроджувався і ставав все красивішим і величнішим.
       Ходять чутки, що при визволенні Одеси від гітлерівських окупантів фашисти планували підірвати театр, але військовий, який виконував завдання по підриву театру, побачивши його красу і велич, так і не зміг це зробити.

      І сьогодні перед нами один із кращих театрів в Європі. Його зовнішня архітектура захоплює дух, але це всього лише вершина айсберга. Адже, тільки відвідавши виставу, можна гідно оцінити його внутрішнє оздоблення і колорит. Його акустика унікальна і створена таким чином, що шепіт на сцені можна почути в кожному куточку його залу.

      На його внутрішнє оздоблення в 60-х роках минулого століття під час реконструкції пішло 9 кілограм чистого сусального золота і ще 7,5 кілограм золота додали при останній реконструкції. Вартість реконструкції, яка закінчилася в 2007 році, склала майже 40 мільйонів доларів США! Також театр має орган і рідкісний, унікальний музичний інструмент – англійський ріжок.

      На його сцені виступали найславетніші артисти своїх епох, наприклад, Федір Шаляпін і Айседора Дункан. Диригували М. Римський-Корсаков, С. Рахманінов і навіть П. Чайковський. Це далеко не повний список видатних людей, які працювали в театрі. Тут любило бувати сімейство Романових.
       Олександр Сергійович Пушкін згадував про красу театру в своїй творчості, а Федір Шаляпін, після свого першого візиту в театр, написав дружині: «Був у театрі і прийшов у дикий захват від його краси. Я ніколи в житті не бачив нічого гарнішого».
       Одеські легенди свідчать, що в театрі живуть привиди. Старожили опери розповідають, що часто бачать привид знаменитого одеського бандита Мішки Япончика, який був великим фанатом опери.

      Людина, яка відвідала Одеський театр опери та балету, назавжди залишить найкращі спогади про цю найбільшу подію в його житті. Так-так, саме найбільшу подію, тому що атмосфера, яка витає в цьому пам'ятнику архітектури, зачіпає найпотаємніші струни людської душі і нікого не залишає байдужим.
       Зміни в свідомості людини відбуваються в момент споглядання театру на власні очі. Красиві скульптури прикрашають парадний вхід до театру, а також весь периметр верхнього поверху. Він нібито не з цього світу, не повинен бути тут, але він є. Величні колони прикрашають третій поверх, підкреслюючи неординарність архітектури. Він розповідає, що все починається тут, але трохи вище, ніж ви думали.

      Парадний вхід тягне, як магніт, викликає прихильність до себе і заворожує. І ось ви всередині. Затамувавши подих, ви розумієте, що зовні театр набагато скромніший, ніж усередині. Створюється враження, наче все, що ви бачите, створено із золота – і частково ви маєте рацію. А коли ви звернете увагу на люстру з кришталю, яка важить близько 2,5 тонн і картини, що прикрашають стелю, ви зрозумієте, що заради цього варто побувати в театрі. Знайомтеся – цей стиль називається пізній французький рококо.

      Отже, ви сіли в ложі, в залі запанувала тиша, піднялася важка завіса, і ви торкаєтеся до величної історії, вдихаєте її, чуєте її так, що з’являється враження, ніби не оркестр грає твір, а ваша душа. Диригент керує вашими емоціями, а ви відповідаєте йому взаємністю і берете участь у всьому, що відбувається на сцені. Вас переповнюють емоції настільки, що хочеться злетіти, але боїтеся поворухнутися - раптом все може закінчитися. Це подібно до глечика, який наповнює келих. Ось тільки переповнений келих неможливо наповнити більше, а глечик ллє, ллє і ллє.